Обгрунтовано концепцію і розроблено методологію, згідно якої бажаний тип молочної худоби інтерпретується не лише за селекційними ознаками, а й за адаптаційними процесами, які відбуваються на популяційному, організменному та гаметному рівнях. Розширено комплексний підхід до аналізу конституційних особливостей тварин з альтернативними алелями ЕАВ з точки зору адаптаційної здатності з урахуванням ознак тривалості та ефективності продуктивного використання, а також ролі маркерів у формуванні тварин бажаного типу. Розроблено методичний підхід до аналізу племінних ресурсів за відхиленням від видового рівня за генетичними маркерами, що дає можливість визначити їх специфіку на видовому рівні. Встановлено, що найбільш оригінальним за сумарним показником специфічності є генофонд сірої української породи (44,1%), найменш диференційований – генофонд сименталів 23,7%.
Показана перспективність проведення селекційної роботи від народження тварин з типізацією їх за інтенсивністю росту. Оцінювання молодняку за інтенсивністю росту в ранньому онтогенезі (від 0 до 3 міс.) дозволяє виявити бажаний тип тварин в залежності від пріоритетних завдань селекції в конкретному стаді (інтенсивне чи тривале господарське використання).
Встановлено, що корови української червоно-рябої молочної породи не поступаються за довічною продуктивністю коровам голштинської породи, проте переважають їх за коефіцієнтом господарського використання (59,0 проти 57,1% в ДП ДГ «Христинівське», 66,0 проти 59,0, Р < 0,001 в ТОВ «Крок-УкрЗалізБуд». Натомість, голштинські корови переважають за сумарним вмістом жиру і білка на один день господарського використання (на 97 г, Р < 0,05 в ДП ДГ «Христинівське», на 120 г, Р < 0,001 в ТОВ «Крок-УкрЗалізБуд»). Встановлено неоднозначність реалізації продуктивного та адаптивного потенціала коровами двох порід в різних умовах господарювання.
Дисперсійним аналізом підтверджено певну генетичну зумовленість фенотипової мінливості досліджуваних ознак тривалості та ефективності господарського використання корів. Встановлено вплив походження за батьком (17,9%, Р < 0,001) на частоту народження мертвих телят. За підсумковим критерієм ефективності довічного використання корів молочних порід (надій, вихід молочного жиру і білка на один день життя, господарського використання і лактування) виявлено достовірний (до Р < 0,001) рівень генетичної зумовленості. Вплив лінійної належності на зазначені показники становив 7,3–15,9%, походження за батьком – 13,7–20,3%. У середньому за усіма урахованими ознаками належність до лінії чи спорідненої групи зумовлювала 6,0% загальної фенотипової мінливості, а походження за батьком – 12,1%.
Вперше проведено аналіз спадкового поліморфізму локусу BoLA-DRB3 в білоголовій українській породі. Виявлено 29 алелів цього локусу (середня частота 3,45%). З частотою понад 5% виявлено алелі *03, *11, *13, *15, *22, *23, *24, унікальні алелі – *mdb,*iab, *gbb, *fbd, *naa, *nab. Встановлено, що генетичним маркером резистентності до маститу є алель BoLA-DRB3.2*22. У корів української червоно-рябої молочної породи, молоко від яких характеризується підвищеним вмістом соматичних клітин, виявлено переважання алелів гена BoLA-DRB3.2 *07 та *08, які для даної породи є генетичними маркерами, що асоційовані із схильністю до маститів. Генетична структура білоголової української породи за генами, що асоційовані з господарськи корисними ознаками, характеризується підвищеною частотою алелів CSN3А (81%), βLGВ (77%), порівняно із альтернативними алелями. Спостерігається збалансованість за частотами алелей гена GHL (53%) GHV (47%). В українській червоно-рябій молочній породі частота алельного варіанту CSN3А становила 0,714, а частота CSN3В – 0,286 (Р < 0,001, різниця між очікуваним та фактичним розподілом за критерієм χ2). В центральному внутріпородному типі для локусу ßLG спостерігається знижена частота гомозигот АА (7%), тоді як в буковинському заводському типі спостерігається перевага алелю А. В масиві тварин буковинського заводського типу частота бажаного алелю CSN3В на 15,5% вища, ніж в центральному внутріпородному типі. Розвинута концепція щодо досягнення регульованого збереження генетичної різноманітності шляхом спрямованого добору оригінального генетичного матеріалу (ембріони, гамети), що може забезпечити відтворення специфіки локальних порід.
