Об’єкт дослідження – теорія та методика навчання історії в школі. Предмет дослідження – генеза теорії та методики навчання історії в школі в 1991 – 2020 рр. Мета дослідження – обґрунтувати політичні, соціокультурні і теоретико-методологічні детермінанти й тенденції розвитку вітчизняної теорії та методики навчання історії в школі впродовж 1991 – 2020 рр. у контексті модернізації сучасної історичної освіти в Україні. Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс теоретичних та емпіричних методів, зокрема: аналітичний, узагальнення, системно-структурний, моделювання, спостереження, опитування, анкетування, контент-аналізу, статистичний. Їх поєднання забезпечило об’єктивну оцінку, вибір і аналіз джерельної бази, визначення теоретичних засад, достовірність отриманих результатів та узагальнення висновків дослідження. Наукова новизна і теоретичне значення результатів дисертаційної роботи полягають у тому, що вперше: здійснено системний джерелознавчий та історіографічний аналіз проблеми розвитку вітчизняної теорії та методики навчання історії в школі на зламі ХХ – ХХІ століть; до наукового обігу введено значний масив нормативно-правових джерел, матеріалів інтернет-видань, іншої інформації, отриманої за допомогою опитування, тестування, контент-аналізу повідомлень засобів масової інформації, блогів, записів на сайтах соціальних мереж; схарактеризовано концепції розвитку освіти загалом та історичної освіти зокрема; уточнено і систематизовано понятійно-категорійний апарат, що відображає зміст та характеризує структуру трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі в 1991 – 2020 рр., особливості взаємозумовленого впливу теорії та методики навчання історії як педагогічної науки і шкільної практики в умовах парадигмальних змін, характерних для окремих етапів досліджуваного періоду; запропоновано авторську дефініцію концепту «трансформації в системі освіти»; розроблено авторську періодизацію генези змісту теорії та методики навчання історії в школі періоду незалежності (1991 – 2020 рр.), зокрема виокремлено концептуальний (перехідний 1991 – 1996 рр., нормотворчий 1996 – 2010 рр., контроверсійний 2010 – 2017 рр.) та реформаційний (2017 – 2020 рр.) періоди; простежено шлях еволюції теорії та методики навчання історії, який містить такі етапи: 1) становлення галузі (способом сепарації від усталених у радянський період констант, відмова від догматичного підходу до вивчення історії в школі), 2) формування національної моделі історичної освіти, 3) апробації нових підходів до змісту та методів навчання історії, 4) розробка стратегії розвитку теорії та методики навчання історії з урахуванням викликів часу, актуальних соціальних потреб здобувачів освіти, чинного законодавства; висвітлено в історичній ретроспективі особливості становлення, чинники і тенденції розвитку змісту, методів та організаційних форм навчання історії як передумови та результат інституційного розвитку вітчизняної теорії та методики навчання історії в школі; обґрунтовано самостійність української методичної думки щодо розв’язання актуальних проблем теорії і практики навчання історії; здійснено експертне оцінювання ефективності трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі упродовж 1991 – 2020 рр. і на його підставі узагальнено здобутки автентичної української методичної думки в проєкції на вирішення актуальних проблем сучасної теорії та практики навчання історії. Подальшого розвитку набули характеристика особливостей формування державної політики в Україні в галузі історичної освіти, теоретичні концепції шкільної історичної освіти в історичній ретроспективі, методологічні засади модернізації шкільної історичної освіти в Україні відповідно до потреб сьогодення і світових освітніх стандартів. Практичне значення дисертаційної роботи полягає в переосмисленні й узагальненні вітчизняного досвіду теорії та методики навчання історії в школі у вимірах актуальних проблем сучасної освітньої практики. Його результати і висновки можуть бути використані для практичних механізмів розв’язання актуальних проблем сучасної теорії та методики навчання історії в ЗЗСО як педагогічної науки, модернізації історичної освіти, її навчально-методичного забезпечення, а також для теорії та методики навчання історії як навчальної дисципліни, формування методичної компетентності здобувачів першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти за предметною спеціальністю 014.03 Середня освіта (Історія), розвитку професійної компетентності вчителів історії в системі післядипломної педагогічної освіти, а також для організації подальшого вивчення трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в ЗЗСО. Ключові слова: освіта, заклад загальної середньої освіти, історична освіта, державна політика в галузі історичної освіти, генеза історичної освіти, теорія та методика навчання історії в школі, трансформаційні процеси в теорії та методиці навчання історії в школі.
