Дисертація присвячена дослідженню інституційного забезпечення стійкості національної економіки, аналізу рівня стійкості економіки України у розрізі її інституційних і зовнішнього секторів до шокових впливів та розробленню практичних рекомендацій щодо удосконалення державної політики в сфері забезпечення стійкості економіки. Аналіз еволюції науково-практичних підходів до розуміння сутності стійкості економіки, її видів та характерних ознак дозволив обґрунтувати стійкість національної економіки, як властивість економічної системи національного рівня уникати, витримувати та відновлюватися від дії шокових впливів, забезпечуючи підтримку своїх параметрів, властивостей та функцій. Ідея здатності протистояти різним за природою шоковим впливам є необхідною умовою для вивчення проблематики стійкості економіки. У результаті критичного огляду існуючих методик та моделей оцінювання стійкості економіки було розроблено методичні рекомендації щодо розрахунку рівня стійкості національної економіки. Дані методичні рекомендації передбачають розрахунок системи індикаторів, згрупованих за сектором фінансових корпорацій, сектором нефінансових корпорацій, сектором загальнодержавного управління, сектором домогосподарств, зовнішнім сектором. Даний підхід дає можливість визначити інтегральний показник рівня стійкості кожного із секторів та національної економіки загалом. У контексті дослідження інституційних засад стійкості національної економіки було проаналізовано основні наукові підходи до аналізу інститутів та інституційного середовища, що дозволило обґрунтувати систему інституційного забезпечення стійкості економіки. Визначено, що інституційне забезпечення стійкості національної економіки – це взаємодія формальних і неформальних інститутів, а також органів державної влади у процесі формування та реалізації необхідних організаційно-правових умов, напрямів стійкого розвитку економіки та компенсаційних механізмів забезпечення стійкості економіки. У контексті аналізу стійкості національної економіки до шокових впливів було здійснено оцінку рівня стійкості інституційних та зовнішнього секторів за методологічним підходом, який передбачав комплексний аналіз макроекономічних індикаторів. Такий підхід дозволив розрахувати інтегральний індикатор рівня стійкості економіки України у 2008–2018 рр., який характеризувався незадовільним значенням, та систематизувати в розрізі секторів економіки шокові впливи, що мали місце у відповідному періоді. Здійснено оцінювання інституційного забезпечення стійкості секторів економіки за такими критеріями як: організаційна спроможність органів влади, що здійснюють заходи забезпечення стійкості; дієвість нормативно-правових документів, які формують правову основу інституційного забезпечення; якість завдань, що виконуються органами державної влади для забезпечення стійкості сектору; розвиток компенсаційних механізмів забезпечення стійкості. Аналіз за даним підходом показав, що на загальнодержавному рівні інституційне забезпечення стійкості в повній мірі здійснюється лише в секторі фінансових корпорацій. Проведено порівняльний аналіз основних складових компенсаційного механізму забезпечення стійкості економіки України та економіки Європейського Союзу. Виявлено, що в Україні компенсаційні механізми є недостатньо ефективними на відмінно від Європейського Союзу, що пов’язано з відсутністю макрорегулятора, який би забезпечив системну реалізацію заходів забезпечення стійкості економіки та її секторів з дотриманням принципів прозорості, обґрунтованості та цільового використання фінансових ресурсів. У контексті удосконалення інституційного забезпечення стійкості економіки України було визначено організаційно-правові умови за критерієм ресурсозбереження, до яких віднесено: захист прав власності, розвиток ринку страхових послуг, запобігання та протидія корупції, захист національних економічних інтересів, розвиток корпоративної культури. У результаті аналізу антикризових програм таких європейських країн, як Польща, Словаччина, Франція, Німеччина, Норвегія визначено ключові напрями інституційного забезпечення стійкості економіки: запровадження пакетів економічних стимулів, привабливих умов кредитування, податкових та інвестиційних пільг, сприяння розвитку підприємництва та інновацій, стимулювання диверсифікації економіки, підтримка рівня зайнятості, розвиток компенсаційних механізмів, залучення міжнародної фінансової підтримки. Аналіз досвіду європейських країн дозволив запропонувати систему заходів реалізації напрямів інституційного забезпечення стійкості економіки України. У контексті визначених напрямів забезпечення стійкості економіки у розрізі її секторів було розроблено систему фінансово-економічних інструментів.
