Представлена робота присвячена дослідженню теоретичних й практичних питань застосування практики ЄСПЛ (далі – Суд, ЄСПЛ) в адміністративному судочинстві, а також напрацюванню пропозиції з удосконалення правових норм щодо імплементації практики ЄСПЛ в рамках адміністративної юстиції України.
У дисертації визначено шляхи застосування в адміністративному судочинстві положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція, ЄКПЛ) та практики Європейського суду з прав людини. Встановлено, що вказану практику доцільно враховувати при тлумаченні загальних положень та принципів адміністративного судочинства. Крім того, наголошено на важливості застосування практики ЄСПЛ з тлумачення окремих статей Конвенції при вирішенні конкретних спорів в порядку адміністративного судочинства.
Щодо застосовності Конвенції та практики ЄСПЛ до загальних положень адміністративного судочинства, то у роботі запропоновано виокремити три сфери такої взаємодії, а саме: 1) застосування відповідних європейських стандартів при тлумаченні положень ч. 2 ст. 2 КАС України; 2) застосування практики ЄСПЛ при тлумаченні принципів адміністративного судочинства; 3) застосування практики ЄСПЛ для деталізації фундаментальних категорій, закріплених в КАС України, які також тлумачаться Судом як вимоги до процесу здійснення правосуддя.
Щодо застосування в адміністративному судочинстві окремих конвенційних прав людини, то виокремлено два аспекти відповідної взаємодії: матеріально-правовий та процесуальний. Матеріально-правовий аспект означає врахування адміністративними судами практики ЄСПЛ з окремих матеріальних прав, таких як, наприклад, право на свободу мирних зібрань та об’єднань (ст. 11 Конвенції), право на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції), право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8 Конвенції). Процесуальний аспект полягає вже у вимогах до самого процесу здійснення правосуддя. У цьому контексті йдеться про реалізацію в адміністративному судочинстві гарантій права на справедливий суд, які передбачені статтею 6 Конвенції.
Уперше аргументовано значення практики ЄСПЛ для адміністративного судочинства, яке полягає в тому, що її застосування при вирішенні адміністративних справ сприяє забезпеченню трьох складових справедливості правосуддя: 1) процедурній справедливості, яка означає забезпечення справедливого процесу розгляду справи у суді; 2) формальній справедливості, яка забезпечує рівноправне застосування однакових положень закону до різних учасників судового процесу; 3) змістовній справедливості, що полягає в ухваленні справедливих за своєю сутністю судових рішень.
Досліджено особливості застосування адміністративними судами окремих складових практики ЄСПЛ, пов’язаної із реалізацією права на справедливий суд. Серед таких складових, зокрема, наступні: 1) право на доступ до суду, 2) розгляд справи судом, встановленим законом; 3) незалежність і безсторонність суду; 4) публічний розгляд справи; 5) розгляд справи протягом розумного строку.
Наголошено на неприпустимості для адміністративної юстиції ситуації безпідставного перенаправлення справи від однієї судової юрисдикції до іншої, оскільки за таких обставин буде обмежуватися сама можливість особи отримати справедливий судовий захист порушеного права. Крім того, розглянуто інституційні вимоги до адміністративних судів та встановлено, що конвенційна вимога про «суд, встановлений законом» полягає у двох складових, а саме: 1) юрисдикційної (належна правосуб’єктність та належний склад суду); 2) організаційної (створення судового органу на підставі акту законодавчого органу).
Аргументовано, що адміністративне судочинство має здійснюватися із забезпеченням стандартів публічності та розумного строку розгляду справи. Встановлено, що публічність у розумінні ЄСПЛ має два прояви, а саме: публічний розгляд справи та публічне проголошення рішення. Разом з критеріями обмеження відповідних прав осіб, усі ці компоненти формують конвенційні стандарти гласності та відкритості судового процесу. Окремо акцентовано увагу на тому, що критерій розумного строку, в свою чергу, є досить складним у розумінні, тож при його тлумаченні вітчизняним судам необхідно враховувати наступні обставини: 1) складність справи; 2) поведінку заявника й відповідних органів влади; 3) значущість для заявника питання, що розглядається судом.
Проаналізовано проблемні питання, які виникають при розгляді в адміністративних судах справ, які пов’язані зі свободою слова, доступом до публічної інформації тощо. Досліджено змістові складові цього права, а саме свободу дотримуватися певних поглядів, свободу розповсюджувати інформацію та ідеї, право одержувати інформацію, а також висвітлено особливості їхньої реалізації в адміністративному судочинстві. На прикладі адміністративних справ щодо оскарження негативних висновків Громадської ради доброчесності при конкурсному доборі суддів до нового Верховного Суду розглянуто проблемні питання, що існують у вказаній сфері.
