Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічних положень щодо сутності та місця політики протидії корупції в системі забезпечення економічної безпеки держави, а також розробленню практичних рекомендацій щодо забезпечення протидії корупції та зниження її рівня в Україні. У контексті дослідження встановлено, що корупція є багатогранним явищем, яке постійно розвивається і змінюється разом із суспільством, і до розуміння сутності якого застосовувалися різні наукові підходи з часу його існування. У дисертації досліджено та уточнено понятійно-категоріальний апарат, що використовується під час вивчення понять корупції та корупційних відносин. На основі аналізу наукових і нормативних джерел із різними підходами до визначення поняття корупції запропоновано авторську дефініцію корупції, як неформальної норми взаємодії державних посадових осіб з громадянами, в основі якої лежить принцип надання послуг для отримання особистих благ, здійснюється з порушенням формальних і неформальних інституційних обмежень, виникає внаслідок непрозорості та недосконалості існуючих взаємовідносин між громадянським суспільством та державою. Досліджено діагностичний інструментарій антикорупційної політики держави та обґрунтовано необхідність його безперервної модернізації з обов’язковим вимірюванням та оцінюванням рівня корупції. Систематизовано основні методи якісного виміру рівня корупції в Україні та світі, визначено необхідність системного підходу до розробки процедури оцінки корупційної діяльності. Досліджено фактори виникнення корупції та визначено фактори, що обумовлюють взаємозв’язок корупції і економіки в Україні. За допомогою кореляційного аналізу визначено залежність між рівнем сприйняття корупції та інтегральним показником економічної безпеки (в розрізі його окремих складових). На основі проведеного регресійного моделювання визначено показники, зміна яких найбільше впливає на ВВП та виявлено щільний взаємозв’язок між наведеними показниками, що дозволило з’ясувати механізм впливу корупції на економічну безпеку держави. Визначено основні підходи до реалізації державної політики протидії корупції, пріоритетні напрямки антикорупційної реформи. Окреслено напрямки вдосконалення інформаційно-комунікаційного інструментарію державної політики протидії корупції, що передбачають створення антикорупційних платформ для забезпечення просвітницької діяльності. На основі систематизації зарубіжного досвіду формування та реалізації політики протидії корупції представлено комплекс пропозицій щодо адаптації до особливостей нашої держави інструментів, що посилюють антикорупційний потенціал держави. Систематизовано інструментарій реалізації політики протидії корупції, що включає організаційні, управлінські, правові, економічні заходи. Доведено, що комплексне використання інструментарію реалізації політики протидії корупції, а також системна оцінка ефективності та коригування заходів протидії корупції дозволить отримати синергетичний позитивний ефект у розвитку економічної безпеки. Запропоновано теоретичні підходи та принципи побудови комплексного механізму формування та реалізації державної політики протидії корупції, які включають впровадження соціально-економічних, правових, організаційно-управлінських, ідеологічних заходів, що базуються на економічних (доцільності, раціональності, об’єктивності); соціальних (демократії, пріоритетності); організаційних (безперервності, постійного удосконалення державного механізму, прозорості, практичності, системності); правової регламентації (законності, правової регламентації діяльності органів державної влади) принципах діяльності суб’єктів реалізації політики протидії корупції. Науково обґрунтовано концептуальні основи реалізації морально-ідеологічної складової політики протидії корупції в Україні. Констатовано, що в результаті системного та науково-обґрунтованого застосування спеціальних державно-управлінських антикорупційних механізмів ідеологічного спрямування формується загальна атмосфера нетерпимості суспільства до корупції. Доведено необхідність активного впровадження антикорупційного виховання, як дієвого інструмента превентивної дії, що дає змогу розвивати ціннісні установки особистості для формування стійкої антикорупційної громадянської позиції, підвищувати рівень правової свідомості та почуття патріотизму, руйнує схильність до корупційної моделі поведінки. Внесено практичні рекомендації щодо підвищення ролі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики протидії корупції, а також посилення їх впливу на нормотворчий процес, а саме: регламентувати обов’язковість участі інститутів громадянського суспільства у антикорупційному моніторингу; стимулювати розвиток громадянської освіти і створювати центри громадянської освіти; систематично проводити роз’яснення сутності сучасної демократії з метою усвідомлення її базових принципів і цінностей.
