Дисертація є комплексним науковим дослідженням цивільно-правового регулювання захисту права власності юридичних осіб через призму практики Європейського суду з прав людини, під час якого виокремлено та встановлено характеризуючі особливості такого захисту, а також розроблено та сформулювано пропозицій щодо удосконалення національного цивільного законодавства України з метою підвищення ефективності захисту права власності юридичних осіб на національному рівні.
За результатами дисертаційного дослідження виокремлено конкретні ознаки неурядової організації, яким має відповідати юридична особа, яка звертається за захистом своїх цивільних прав до Європейського суду з прав людини, а саме: цілі та мета створення не мають бути пов’язані з державним, публічним управлінням, вказаною юридичною особою не здійснюються функції державної влади, державного управління, публічного управління або їхню частину, залежно від порядку створення це має бути юридична особа приватного права.
Удосконалено наукову ідею щодо необхідності приведення у відповідність та автентичності перекладу статті першої Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на українську мову та уточнення заголовку статті першої Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як «Захист права власності» в офіційному перекладі на українську мову.
Запропоновано авторську додаткову ознаку концепції «майна», а саме, ефективність користування такого майна, проте яка виникає лише щодо майна юридичної особи. Така ознака пояснюється тим, що саме вказані суб’єкти використовують майно з необхідним рівнем забезпечення для досягнення певного необхідного та бажаного результату, прогнозованого ефекту, результативного процесу, проєкту та, відповідно, за умови відсутності вказаного явища зазнають певних негативних наслідків на у вигляді зменшення обсягу діяльності або навіть припинення своєї діяльності.
Запропоновано авторську класифікацію форм захисту права власності юридичних осіб залежно від ієрархії юрисдикцій, а саме: виділено національну та міжнародну форму захисту, до останньої якої було віднесено захист, який здійснюються міжнародними установами, організаціями, членом яких є України, або безпосередньо, або через відповідні судові установи, в тому числі, Європейським судом з прав людини та окремо виділено щодо останнього специфічні ознаки як форми захисту права власності юридичних осіб: наднаціональність, найвища та остаточна юридична сила рішення, субсидіарність.
