Дисертацію присвячено актуальній задачі внутрішньої медицині – удосконаленню виявлення порушень ліпідного обміну, інсулінорезистентності (ІР) та стану магістральних артерій голови у хворих на ІХС в поєднанні з НАСП та підвищення ефективності лікування дисліпідемій у цієї категорії хворих на підставі диференційованого вибору медикаментозного засобу.
Сучасним напрямом розвитку клініки внутрішніх хвороб є ведення пацієнтів з коморбідними станами. Діагностика та лікування хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) в поєднанні з неалкогольним стеатозом печінки (НАСП) продовжує залишатися однією зі складних і невирішених проблем внутрішньої медицини. Встановлено, що захворювання серцево-судинної системи є головною причиною смерті пацієнтів з НАЖХП.
Дисертаційне дослідження проходило в декількох напрямках. В першій частині проспективного дослідження проведено повне клініко-інструментальне обстеження 81 хворого на ІХС. Згідно з дизайном дослідження хворі були розподілені на 2 групи: група 1 – пацієнти з ІХС в поєднанні з НАСП (n=61), група 2 (група порівняння) – пацієнти з ІХС без НАСП (n=20). Хворі групи 1 були розподілені в залежності від індексу маси тіла (ІМТ) на групу з надлишковою масою тіла (ІМТ 25-29,9 кг/м2), групу з ожирінням 1 ступеню (ІМТ 30-34,9 кг/м2) та групу з ожирінням 2 ступеню (ІМТ 35-39,9 кг/м2).
За результатами проспективного аналізу було встановлено, що коморбідний перебіг ІХС та НАСП в 95% супроводжувався дисліпідемію. У пацієнтів з ІХС в поєднанні з НАСП зафіксовано вірогідно вищий рівень лептину (на 87%) в порівнянні з групою пацієнтів з ІХС без НАСП. 82 % хворих з ІХС та НАСП були інсулінорезистентними. Індекс HOMA1-IR при ожирінні 2 ступеню – 3,4 в порівнянні з групою хворих з ожирінням 1 ступеню – 2,35 та з надмірною масою тіла – 2,26, відповідно.
За результатами ROC – аналізу значущими предикторами стеатозу печінки в групі хворих на ІХС були рівень лептину, ТГ, індекс маси тіла та об'єм талії. Значущими предикторами ІР за індексами НОМА1-IR були рівень ТГ, ІМТ та окружність талії.
Частота нестабільних атеросклеротичних бляшок каротидних артерій в групі з ІХС та НАСП була вище (34%) на відміну від хворих з ІХС без НАСП (5%). Ендотеліальна дисфункція виявлена у 90% хворих з ІХС та НАСП, що вірогідно вище, ніж у хворих з ІХС без НАСП 47% (p<0,05).
В другій частині дослідження хворі на ІХС в поєднанні з НАСП були додатково розподілені на 3 групи в залежності від призначеного лікування.
На тлі терапії пітавастатином зафіксовано помірної інтенсивності зниження рівня ХС ЛПНЩ (≥30%) у 60% хворих та високої інтенсивності (≥50%) – у 38% хворих. Терапія омега-3 поліненасиченими жирними кислотами сприяє корекції дисліпідемії, а саме досягненню цільового рівня ТГ у 42% хворих. Використання УДХК сприяє вірогідному зниженню рівня ТГ, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, покращує функцію ендотелію без впливу на показники інсулінорезистентності.
Новизна дослідження та одержаних результатів. У дисертаційній роботі продемонстровано, що поєднання ІХС та НАСП здатне потенціювати дисбаланс у ліпідному профілі, суттєво погіршувати стан інсулінорезистентності залежно від ІМТ та чинити негативний вплив на розвиток ендотеліальної дисфункції, посилювати ризик атеросклеротичного ураження магістральних судин.
Вперше запропоновано використання післяпрандіальної гіпертригліцеридемії та рівня лептину, як додаткових маркерів прогнозування прогресування атеросклерозу у хворих на ІХС в поєднанні з НАСП в залежності від ІМТ.
Вперше показано, що за умов поєднаного перебігу ІХС зі стеатозом печінки збільшення маси тіла асоціюється зі зниженою реакцією післяпрандіального рівня ТГ при підвищенні рівня лептину та показників ІР.
Практичне значення отриманих результатів. Запропоновано хворим на ІХС: стабільну стенокардію напруження 2-3 ФК обов’язкове проведення УЗД печінки, визначення АлАТ, АсАТ з метою верифікації НАСП. Продемонстровано необхідність проведення оцінки післяпрандіального рівня тригліцеридів та рівня лептину у хворих на ІХС в поєднанні з НАСП. Продемонстровано, що у хворих на ІХС в поєднанні з НАСП при наявності непереносимості статинів в анамнезі рекомендовано призначення низьких доз пітавастатину (2 мг на добу). Використання альтернативної терапії омега-3 поліненасиченими жирними кислотами (ейкозапентаєнової та докозагексаєнової кислоти) в дозі 2000 мг на добу рекомендовано при неможливості призначення статинів. Терапія препаратами урсодезоксіхолієвої кислоти в дозі 10 мг/кг маси тіла може розглядатись як доповнення до основної терапії при ІХС в поєднанні з НАСП.
Ключові слова: ішемічна хвороба серця, неалкогольний стеатоз печінки, стан магістральних артерій голови, ліпідний обмін, інсулінорезистентність
