Вперше у вітчизняній науковій літературі на рівні дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії здійснено комплексне дослідження, у якому концептуалізуються сучасні теоретико-прикладні перспективи філософсько- правового дискурсу реалізації соціальної відповідальності як імперативу правової держави, що дало змогу розглядати соціальну відповідальність як круговий процес взаємодії між людиною й державою. Завдяки цьому людина не сприйматиме державу як «диктатора», який щоразу обмежує її, а розумітиме, що держава вживає ті чи ті заходи, зокрема, і для її блага; так людина усвідомить, що у відповідь на свої позитивні дії отримає схвалення держави й суспільства, зробить певні кроки до їх розвитку. Лише правова держава, встановлюючи певні імперативи для громадян, у конкретному випадку вимагаючи соціальної відповідальності, буде готова відповідати перед своїми громадянами.
У дисертаційній роботі використано підхід глобального еволюціонізму, завдяки чому вдалося вивчити соціальну відповідальність людини, суспільства, держави як складову частину загального світового процесу розвитку, де основне місце займає людина та її зв’язок / зв’язки зі світом. Всесвіт є єдиним цілим, який можна співвіднести з людиною, вони обоє розвиваються за однаковими законами. Оскільки соціальна відповідальність як явище не може існувати без людини, яка співвідноситься із всесвітом, то й соціальну відповідальність доцільно розглядати як явище, що функціонує й розвивається за такими ж законами.
У дисертації проведено глибинний аналіз концепту самоуправління, зокрема в його триаспектному та трифункційному (синергетичному,
колективістському та політичному) зрізах, здійснено його порівняння та розмежування з поняттями демократії та самоврядування, виокремлено і проаналізовано двосторонній взаємозумовлювальний зв’язок із феноменом соціальної відповідальності: процес становлення останньої крізь призму реалізації громадою своєї управлінської компетенції, а заразом – настання акме самоуправління (феномену громадянського суспільства) завдяки найвищому рівню соціальної відповідальності – соціальній активності.
Виокремлено світоглядні концепти соціальної відповідальності, до яких запропоновано зарахувати такі: здійснення виховного впливу; виступає засобом правотворення та державотворення; виражає ступінь сприйняття чи несприйняття діяльності держави громадянами; виступає одним із мотивів правомірної і правослухняної поведінки. Сформульовано визначення поняття «темпоральна визначеність соціальної відповідальності», під яким пропонується розуміти універсальну міжрівневу категорію, що виражає період тривання конкретної дії, спрямованої на розв’язання актуальних соціальних проблем, а відтак визначено базові темпоральні принципи соціальної відповідальності у правотворенні та державотворенні (циклічність, адаптивність, комплементарність), які є свідченням подвійної природи темпоральної визначеності соціальної відповідальності у правотворенні та державотворенні (з одного боку, вона (темпоральна визначеність) обмежує певне поняття, явище у часі, встановлюючи для нього певні рамки, а з іншого – дає можливості для розвитку в хронотопі.
