Дисертація є спеціальним комплексним дослідженням у вітчизняній науці кримінального права основ сучасних соціально-правових механізмів протидії злочинності в юридичній доктрині й кримінальному законодавстві України, у ході якого розроблено пропозиції щодо їх удосконалення, з метою запобігання злочинності в Україні в умовах транзиції до нового національного законодавства.
Кримінологічний аналіз соціально-правових механізмів протидії злочинності, які за своєю сутністю хоч і є єдиним цілісним і системним утворенням, довів, що у сучасній кримінологічній теорії вони представлені різними теоретичними моделями. Мета роботи полягала в аналізі різних теоретичних підходів до розроблення моделі протидії злочинності, за результатами якого запропоновано авторську теоретичну модель указаного механізму, що оптимально узгоджується із сучасними запитами українського суспільства.
У роботі концептуально обґрунтовано, що соціально-правовий механізм – це система різноманітних правових й інших імперативних засобів і чинників, які здатні протидіяти злочинності (виявляти, нейтралізувати чи елімінувати) й можуть забезпечувати необхідні умови для дотримання прав і свобод людини в сучасному соціумі; правова діяльність, спрямована на перешкоджання виявам злочинності як у загальній, так і спеціальній соціальній площині; поняття «соціально-правовий механізм протидії злочинності» акцентує на тому що правовий механізм є частиною соціального й функціонує з ним у тісній єдності.
Запропоновано шляхи вдосконалення сучасного соціально-правового механізму протидії злочинності в Україні: 1) ВРУ розглянути можливість розроблення та підтримку проєктів: Закону України «Про державно-правовий механізм протидії злочинності», Закону України «Про кримінологічну експертизу», Закону України «Про антикримінальну стратегію» тощо; 2) КМУ організувати й забезпечити розробку проєктів Концепції державної кримінально-правової політики та Концепції Державної програми протидії злочинності на майбутні роки; 3) державним органам, що наділені контрольними повноваженнями у боротьбі зі злочинністю (передусім МВС та ГПУ) налагодити постійний науково-експертний супровід, із залученням іноземних і вітчизняних спеціалістів, з метою подальшого удосконалення національного кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства, зокрема у частині щодо питань антикримінальної стратегії та концепції, кримінально-правової політики, а також інших інструментів державно-правового механізму протидії злочинності; 4) у правозастосовній сфері можуть бути корисними такі заходи, як: переорієнтація правозастосовувачів, необхідність (обов’язковість) дотримання й охорони прав і свобод людини як безумовної цінності, з метою виключення буквоїдства юридичної практики та зловживання правовими засобами; посилення механізмів відомчого контролю щодо дотримання законодавства; розробка правових механізмів, що здатні запобігти дезінтеграції правозастосовної практики тощо.
