Дисертаційна робота присвячена дослідженню правової природи послуг в інноваційній сфері, а також розробці теоретичних підходів до господарсько-правового, зокрема договірного, регулювання відносин, пов’язаних з їх наданням, та формуванню на їхній основі висновків, пропозицій та рекомендацій для подальшого розвитку господарського законодавства з цих питань.
У процесі вдосконалення матеріального та нематеріального виробництва у економічно розвинених країнах особливу увагу приділено технологічній модернізації, що ґрунтується на диджиталізації, кластеризації креативних індустрій та закладів вищої освіти, високому рівні фінансування наукових досліджень та розробок, використанні нових знань та технологій, здатних створювати та комерціалізувати інновації, виробництві інноваційної продукції тощо.
Світ, перебуваючи на порозі Четвертої промислової революції, зосереджує споживчі акценти на товарах та послугах, які не тільки задовольняють споживчі потреби, але й приносять новий та / або додатковий соціально-економічний ефект від їх використання. Здебільшого ці послуги пов'язані з інформаційно-комунікаційними засобами і технологіями, які наразі є однією з основних рушійних сил у світовій економіці. Сучасний рівень модернізації економіки провідних країн демонструє динамічний розвиток різних видів наукоємних послуг, де домінує інноваційна складова, що, як наслідок, створює нові сектори економіки в цілому та розвиває сферу послуг зокрема. У сучасних умовах господарювання покращення механізму управління якістю інноваційних технологій є невід’ємною складовою оптимізації соціально-економічних процесів в країні.
Авторкою отримано нові результати у вигляді наукових висновків щодо розуміння юридичної природи послуг в інноваційній сфері. У межах понятійного апарату інноваційного права як підгалузі господарського права запропоновано розмежування послуг в інноваційній сфері на інноваційні (послуги, що є різновидом інноваційної продукції) та допоміжні (послуги, що підвищують ефективність та результативність інноваційного процесу). Критерієм такого розмежування визначено характер співвідношення означених послуг з інноваційним процесом (циклом).
У роботі встановлено, що інноваційні послуги є товароспроможним результатом кінцевого етапу інноваційного процесу (циклу), на який поширюється режимні вимоги щодо провадження інноваційної діяльності, безпосереднім об’єктом якої вони є; допоміжні послуги можуть надаватися на кожному з етапів інноваційного процесу (циклу) задля його оптимізації, зокрема створення нових об’єктів інноваційної діяльності.
Авторкою запропоновано авторське визначення поняття інноваційної послуги як конкурентоспроможної нової або технологічно вдосконаленої (більш високої якості) послуги, процес надання якої засновано на інноваційній технології / технологіях (кваліфікованих за результатом державної експертизи уповноваженим органом як інноваційні технології), що забезпечує можливість отримання нових та / або додаткових соціально-економічних ефектів в третинному секторі економіки. Допоміжними в інноваційній сфері є послуги, що надаються в межах інноваційної інфраструктури з метою оптимізації інноваційного циклу шляхом створення необхідного організаційно-майнового забезпечення інноваційних процесів.
У роботі визначено, що ознаками інноваційних послуг є: прямий зв'язок з інноваційною діяльністю, товароспроможним результатом якої вони є; здатність до створення соціально-економічних ефектів на мікро- та макрорівнях; відповідний рівень новизни (інноваційності) з точки зору галузевого сегментування вітчизняної економіки; відповідний рівень новизни (інноваційності) з точки зору технологічної складової – технологічного процесу надання послуг.
