Годован Н. Л. Клініко-функціональні особливості кардіотоксичності доксорубіцину за системного та внутрішньоміхурового введення на тлі поверхневого раку сечового міхура (експериментально-клінічне дослідження)

Дослідження присвячене оптимізації комплексного лікування поверхневого раку сечового міхура шляхом експериментального обґрунтування кардіобезпечності доксорубіцину за його серійного внутрішньоміхурового застосування на основі вивчення морфофункціонального стану серця, біохімічних та електрофізіологічних параметрів функціонування міокарду. Інноваційною розробкою є методика серійного локального застосування доксорубіцину в умовах експерименту, удосконалення методики оптимізованої, ефективної та безпечної постановки постійного катетера у щурів для щотижневого введення хіміопрепарату. Розроблений новий метод пункції сечового міхура у щурів, в основі якого лежитьконтрастування порожнини сечового міхура для забору сечі та введення необхідних препаратів. Вперше виготовлений та запатентований катетер для серійного внутрішньоміхурового введення лікарських засобів та промивання порожнини міхура. Вперше експериментально доведено, що ступінь виразності патобіохімічних змін в міокарді за серійного внутіршньоміхурового введення доксорубіцину є статистично меншою за такі, що розвиваються за його системного внутріішньовенного введення. Встановлено, що локальне застосування хіміопрепарату, на відміну від системного, не супроводжується вірогідними змінами на ЕКГ. Вперше показано, що морфологічні ознаки ураження тканини міокарда з п’ятиразового внутрішньоміхурового введення доксорубіцину є суттєво меншими, аніж за його системного введення. Встановлено, що ознаки дилятаційної кардіоміопатії (ширина порожнин правого та лівого шлуночків серця) за локального шляху введення доксорубіцину були суттєво менші, ніж за внутрішньовенного введення хімопрепарату.