Львівські маскарони ХІХ - першої чверті ХХ ст. становлять вагоме культурне надбання для архітектурного мистецтва Львова, адже вони є одним з аспектів репрезентації архітектурного образу міста, його архітектурних стилів.
Слово «маскарон» (фр. mascaron, іт. mascherone - велика маска) позначає горельєфне або барельєфне обличчя, голову тварини або фантастичної істоти, що зображена анфас. Такі рельєфні маски зазвичай висікали з каменю або відливали з гіпсу, вони мали металеве кріплення.
Маскарони збагачують декоративне оформлення фасадів львівської архітектури та містять важливе інформаційне навантаження, символіку. Водночас ці естетичні акценти споруд усе частіше безслідно зникають, залишаючи по собі зруйновані часом фрагменти екстер’єрів, що зумовлює гостру необхідність їх збереження.
В архітектурі Львова від стилістики ренесансу до ар деко маскарони змінювались, еволюціонували, архітектори застосовували їх на різних етапах розвитку архітектури міста. Їхнє художньо-пластичне вирішення узгоджувалося з естетичними смаками відповідної епохи та стильовими напрямками в архітектурі.
На вибір масок впливали призначення споруди, її стилістика, а також задум архітектора чи вимоги замовника. Попри звиклу анонімність маскаронів як виду архітектурно-декоративної пластики, все ж частково нам відомі імена скульпторів, подекуди можемо їх визначити на підставі стилістичного аналізу всього комплексу елементів скульптурної пластики фасадів. Також зазначимо, що першочерговим автором маскаронів зазвичай був архітектор. Саме він створював ескіз, який згодом скульптор реалізовував у матеріалі.
У львівській архітектурі ХІХ — першої чверті ХХ ст. присутні п’ять основних типологічних груп маскаронів. Надання екстер’єру символічного, інформаційного значення сприяло «закріпленню» за різними функціональними типами споруд конкретних художніх образів масок.
Основний масив маскаронів на львівських фасадах становлять рельєфні зображення персонажів античної міфології. У Львові маскарони із зображенням персонажів грецької та римської міфології можна розподілити на чотири нерівнозначні типологічні підгрупи: художні образи олімпійських богів, рельєфні обличчя другорядних богів античної міфології, маскарони божеств та героїв. Важливим є твердження, що розпізнати того чи іншого бога можна за атрибутами, за певними, традиційно характерними тільки для цього божества деталями. Звернення до образів античної міфології вказувало на функцію споруди і служило своєрідною ознакою опіки античних богів у сфері діяльності замовника.
З появою на початку ХХ ст. у львівській архітектурі віденського сецесіону, образи маскаронів зазнали значних змін. Архітектуру львівської сецесії заполонили таємничі жіночі маскарони, дві основні групи яких складають весняні образи німф, що пов’язані з красою і життям, та протилежні їм демонічні, химерні жіночі образи. Поєднання жіночих маскаронів з різноманітними стилізованими формами рослинного світу (мотив «цвітіння волосся») є втіленням гармонії людини з природою.
Як показало дослідження, для архітектури Львова досліджуваного часу характерною також є типологічна група антропоморфних маскаронів, у яких більшою чи меншою мірою присутні риси індивідуалізації образів. Ці чоловічі та жіночі маскарони часто вкомпоновані по центру картуша та доповнені головними уборами або атрибутами. Маскарони цієї типологічної групи не наділені глибокою та різноманітною символікою, однак вони несуть інформацію, пам’ять про людей, відомості про яких сьогодні втрачені.
При дослідженні ґротескної групи маскаронів Львова натрапляємо на яскраво виражені перебільшення, гіперболи, що є одним з основних ознак ґротеску. З метою показати багатозначність ґротескних маскаронів Львова, ми розробили складну типологію цієї групи образів. Вона включає підгрупу тератоморфних масок, образи божества Ґрінмена, рельєфні театральні маски та маски, що зображають різноманітні емоції. Кожна з підгруп відзначається особливим символізмом і варіативністю образно-пластичних вирішень ґротескних маскаронів.
Для типологічної групи зооморфних маскаронів Львова характерне різноманіття художніх і стилістичних прийомів, композицій, фактури і габаритів. Екстер’єри багатьох будівель Львова декорують маскарони левів — символ сили та влади. Рельєфні маски інших тварин у забудові міста представлені майстерно виліпленими образами кабана, кота, барана, кози та слона.
Отже, маскарони застосовували на різних історичних етапах розвитку львівської архітектури, збагачуючи скульптурний арсенал засобів архітектурно-декоративної пластики. Цей елемент фасаду може вказати на соціальний статус власника дому, його естетичні пріоритети, призначення споруди, нагадати про конкретну особистість або розповісти про особливості історичної епохи. Вступаючи у стилістичну координацію з екстер’єром, маскарони в архітектурі Львова ХІХ — першої чверті ХХ ст. беруть безпосередню участь у створенні неповторного образу давнього Львова.
