Актуальність дослідження соціокультурної динаміки міграційних процесів в умовах соціальної транзитивності глобалізованого світу зумовлена цілим комплексом факторів інтенсифікації переміщень населення: зростанням міждержавних, міжетнічних, міжрелігійних конфліктів, загрозою розширення до глобального рівня локальних військових конфліктів, зокрема відкритою агресією Росії проти України, зростанням рівня екстремізму і тероризму в різних частинах світу, посиленням політичних і соціально-економічних диспропорцій у розвитку різних регіонів світу, загрозою поширення епідемій та пандемій, природних та екологічних катаклізмів і, як наслідок, загрозою голоду і відсутності питної води для мільйонів людей.
У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження соціокультурної динаміки міграційних процесів у глобалізованому світі; охарактеризовано концептуальні підходи до розуміння міграційних процесів в умовах глобальної соціальної транзитивності та визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження; розкрито природу, етапи, форми і механізми міграції й особливості міграційних процесів в умовах індустріального суспільства; визначено специфіку, форми та механізми міграційних процесів у глобалізованому світі в ситуації постіндустріалізму; проаналізовано сутнісні вияви трансформації міграційних процесів в умовах пандемії Covid-19; з’ясовано соціокультурну динаміку трудової міграції у сучасному українському суспільстві; досліджено особливості соціального статусу та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб в Україні в умовах російсько-української війни.
У дисертації сформульовано концептуальні положення новизни, які корелюють з її висновками. Зокрема, поглиблено розуміння того, що в індустріальному суспільстві ключовими чинниками активізації міграційних процесів були насамперед економічні, демографічні, політичні (безпекові) та екологічні чинники; у період індустріалізму саме трудові ресурси набули статусу глобального ресурсу, переміщення якого в географічному, соціально-економічному, науково-технологічному просторі мало визначальний вплив на характер та динаміку соціального і культурного розвитку не лише окремих країн, а й цілих регіонів. В епоху постіндустріального суспільства поряд з економічними чинниками ключовими факторами активізації міграційних процесів стали екологічні (кардинальна зміна клімату, нестача води, опустелення, виснаження природних ресурсів). У свою чергу, світова міграційна криза 2011-2018 рр., і європейська міграційна криза, спричинена повномасштабним вторгненням Росії в Україну 24 лютого 2022 року, засвідчила, що непрогнозовані стихійні міграційні процеси, спровоковані війнами, економічними та екологічними катаклізмами, можуть мати непередбачувані соціально-економічні, політичні, духовні наслідки не лише регіонального, а й планетарного масштабу.
У дисертаційній роботі встановлено, що в ситуації наростаючої соціальної транзитивності саме держава й наддержавні міжнародні інституції мають взяти на себе регламентацію умов в’їзду і перебування іммігрантів на своїй території на підставі національних інтересів і завдань транснаціональної безпеки; ефективна міграційна політика в українському суспільстві має захистити державу від загрози стихійної нелегальної міграції з третіх країн, сприяти поверненню українських, насамперед трудових мігрантів, біженців і тимчасового переміщених осіб на батьківщину або сприяти легальним українським мігрантам в інтеграції у розвинуті суспільства за умови збереження їх національної ідентичності.
