Дисертація присвячена вирішенню актуальної задачі сучасної офтальмології – підвищенню ефективності хірургічного лікування катаракти у хворих на цукровий діабет 2 типу на підставі вивчення особливостей і механізмів розвитку післяопераційних запальних ускладнень та їх зв'язку із вмістом в крові глюкози і глікованого гемоглобіну, цитокінами у внутрішньоочній рідині, а також розробці нового методу їх прогнозування.
Цукровий діабет (ЦД) - це хронічне системне захворювання, яке вражає майже кожного восьмого дорослого у всьому світі. Згідно з даними Міжнародної федерації цукрового діабету, поширеність ЦД неухильно збільшується та до 2030 року становитиме понад 439 мільйонів людей. Це збільшення поширеності ЦД пояснюється зростанням населення, старінням, урбанізацією, малорухливим способом життя та ожирінням.
Однією з найважливіших проблем, що погіршують якість життя хворих на діабет, є сліпота. Понад 600 тисяч осіб серед тих, хто страждає на ЦД, щороку повністю втрачають зір. Діабетична ретинопатія (ДР) є однією із основних причин сліпоти серед дорослих працездатного віку. Це суттєво впливає на пов’язану зі здоров’ям якість життя та витрати на охорону здоров’я. Хоча існують медичні та хірургічні втручання для проліферативної ДР, яка має високий ризик сліпоти, якщо її не лікувати, на цій стадії часто вже має місце необоротна втрата зору.
Як доводить статистика Всесвітньої організації охорони здоров'я, 51% усіх випадків сліпоти у світі викликані помутнінням кришталика різного ступеня.
Катаракта також є одним з найчастіших очних ускладнень, які супроводжують ЦД. У результаті зростання поширеності ЦД у всьому світі також зросла захворюваність на діабетичну катаракту. Серед причин низького зору при ЦД катаракта посідає друге місце.
Золотим стандартом хірургії катаракти на сьогодні є факоемульсифікація з імплантацією задньокамерної інтраокулярної лінзи (ІОЛ). Проведення факоемульсифікації катаракти (ФЕК) знижує травматичність хірургічного лікування, сприяє швидкій соціально-трудовій реабілітації пацієнтів і забезпечує стабільно високу гостроту зору. Операція з видалення катаракти є поширеною та безпечною процедурою, але вона може мати загрозливі ускладнення у хворих на діабет, такі як діабетичний макулярний набряк, післяопераційний макулярний набряк, прогресування діабетичної ретинопатії, помутніння задньої капсули запальні процеси тощо. Впровадження мікроінвазивних технологій дозволило знизити частоту розвитку післяопераційних запальних ускладнень у хірургії катаракти. За даними літератури ступінь вираженості ексудативнозапальної реакції переднього відрізка ока в ранньому післяопераційному періоді має пряму кореляцію зі стадією діабетичної ретинопатії. Слід зазначити роль імунологічних порушень у патогенезі запальної реакції, що виникає у відповідь на операційну травму. На думку ряду дослідників, при оцінці балансу цитокінів, важливим є не тільки зміна концентрації інтерлейкінів у біологічних рідинах, але також співвідношення цитокінів, що мають про- та протизапальну активність, здатних стимулювати гуморальну або клітинну ланку імунної системи та ін.
Отже, науково обґрунтована розробка ефективних прогностичних, профілактичних та лікувальних методів, що знижують частоту запальних ускладнень, є актуальною проблемою сучасної офтальмохірургії.
