Шеремет А. В. Фемінативи у функціонально-стильових сферах української літературної мови: норма і перспективи. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (кандидата філологічних наук) галузі знань 03 «Гуманітарні науки» зі спеціальності 035 «Філологія» (українська мова). Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. Київ, 2024.
Дисертація – новаторське дослідження динаміки фемінної лексики у функціональних стилях української літературної мови, яку розглянуто з боку екстралінгвістичних та лінгвістичних процесів, глобалізаційних, диджиталізаційних та соціальних процесів (таких, як подолання стратегії андроцентризму), дифузних явищ у стильовій системі української мови та міждисциплінарних зв’язків у дослідженнях функціювання фемінативів в українській мові. Визначено зміст та обсяг понять фемінатив, фемінна лексика, порушено проблему термінологічної неоднозначності та класифікаційних суперечностей у сфері фемінної лексики.
Закцентовано, що, незважаючи на те, що фемінативи становлять групу стилістично обмеженої лексики, фіксуємо активне проникнення цих мовних одиниць до всіх стилів української мови. Засвідчено випадки дифузності в межах більшості стилів української мови, зокрема опосередковано через функціювання виразно стилістично маркованої фемінної лексики. Аналіз матеріалу, який дібрано з різних стилів та різних джерел 10-20-х років ХХІ ст., дав змогу визначити головні особливості вживання фемінативів, серед яких насиченість фемінною лексикою в межах мікроконтексту одного речення, проникнення субстандартної фемінної лексики до писемних стилів української мови, наявність формантів, що конкурують тощо.
Наголошено на збагаченні фемінної лексики української мови початку 10- 20-х років ХХІ ст. завдяки іншомовним запозиченням, які є можливими завдяки збільшення аудиторії мережі Інтернет, комунікації з носіями інших мов, користування іншомовними онлайн-ресурсами тощо. Закцентовано на нагальній необхідності впорядкувати та внормувати названі запозичення, оскільки через особливості транслітерації та чинних орфографічних норм української мови виникає велика кількість паралельних фемінних запозичень, які мовці використовують на власний розсуд не лише в розмовному, а й у публіцистичному стилі української мови.
Установлено, що паралельні форми фемінативів, утворені за допомогою різних фемінних суфіксів, несуть небезпеку «розхитування» мовної норми та свідчать про пошук нових виражальних засобів носіями української мови у сферах усного та письмового спілкування.
Виділено особливу групу фемінних номінацій у межах субстанартної фемінної лексики – фемінні прізвиська. Найбільше фемінних прізвиськ зафіксовано в художньому та розмовному стилях. Фемінативи-прізвиська є поширеними в мові художніх творів іноземними мовами, перекладених на українську, а також у спонтанному побутовому спілкуванні. У художньому стилі вживання таких фемінативів мотивується їхньою яскравою образністю, експресивністю, наближеністю до живого спонтанного мовлення.
Окреслено питання функціювання фемінної лексики з погляду помежів’я стилю та дискурсу, адже фемінативам притаманні такі параметри як дискурсивність та експресивність: носії мови безпомилково визначають за допомогою фемінативів у тексті його стосунок до медіадискурсу, інтернет- або ґендерного дискурсу. Стильова маркованість фемінативів опосередковано може вказувати, до якого стилю належить текст і, відповідно свідчити про стильову дифузність, зокрема, на основі вживання назв жінок за віросповіданням, які належать до конфесійного стилю, у текстах публіцистичного стилю.
Закцентовано на необхідності врахування названих параметрів, що викликане впровадженням ґендерночутливої мови в роботі з текстами публіцистичного, офіційно-ділового та наукового стилів, яке поступово реалізовують на державному рівні.
У динаміці мовних одиниць фіксуємо зсув фемінативів з боку мовної периферії в напрямку публіцистичного, художнього та розмовного стилів української мови. Зроблено висновок, що найбільшу групу фемінної лексики становлять фемінні агентиви, або назви жінок за професіями, які функціонують в усіх стилях української мови.
Ключові слова: українська мова, фемінативи, фемінітиви, фемінна лексика, фемінікон, фемінізація, іменник на позначення осіб жіночої статі, фемінітивна адресатність, об’єкт, адресат, деривація, суфікс, лексикон, суржикізми, запозичення, діалектизми, неологізм, оказіоналізм, вторинна номінація, динаміка мови, дифузність, контекст, стилі української мови, публіцистичний стиль, офіційно-діловий стиль, науковий стиль, художній стиль, розмовний стиль, стилістична роль, переклади українською мовою, мовна норма, розхитування літературних норм.
