Наукова робота виконана відповідно до визначених мети, об’єкту,
предметів дослідження на основі спеціальної програми, структурованої за
етапами, на кожному з яких виконувались специфічні завдання із застосуванням
загальнонаукових методів дослідження (системний підхід та діалектичний) та
методів, визначених паспортом спеціальності «Соціальна медицина»
(системного підходу і аналізу на всіх етапах дослідження, бібліосемантичний,
соціологічний, медико-статистичний, моделювання, експериментальний,
експертних оцінок, графічний). Із матеріалів дослідження формувалась база
первинних даних з їх наступною статистичною обробкою, аналізом і
узагальненням.
Установлено, що патологія щитоподібної залози займає провідне місце в
структурі ендокринних хвороб населення України: за показниками
захворюваності питома вага їх складає 42,04%, поширеності – 45,84%. Структуру
тиреоїдної патології формують дифузний зоб І-ІІІ ступенів (18,6%), вузловий зоб
(9,8%), гіпотиреоз (6,4%), тиреоїдити (5,9%), тиреотоксикоз (1,7%), рак (4,3%) з
постійним зростанням захворюваності та поширеності цих патологій впродовж
останніх 10 років, що обумовлює їх медико-соціальне значення.
Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють надання
ендокринологічної допомоги в Україні, виокремив ряд невирішених питань з
організації хірургічної допомоги хворим з патологією щитоподібної залози, що
підтвердило актуальність наукового дослідження за обраною темою.
Аналізом мережі закладів охорони здоров’я, їх ресурсного, зокрема,
кадрового забезпечення, та оцінкою результатів ендокринологічної допомоги
населенню України в 2015-2019 рр., у т. ч., м. Київ, встановлено, що чисельність
профільних структурних підрозділів амбулаторно-поліклінічних закладів
скоротилася на 5,6%, а стаціонарних спеціалізованих ліжок – на 108 од. Виявлено
виражену регіональну диспропорцію забезпечення населення лікарямиендокринологами: в м. Київ –0,73 на 10 тис. нас., а в 11 областях України – 0,34
на 10 тис. нас. Рівень укомплектованості штатних посад лікарями–
ендокринологами в Україні зменшився з 90,6% до 88,6%. Обсяг хірургічної
допомоги хворим з патологією щитоподібної залози перевищував 90,0% у
структурі ендокринної хірургії з високими показниками результативності
(летальність – 0,05-0,03%).
Медико-статистичним аналізом доведено, що показник смертності
населення м. Київ від хвороб ендокринної системи, розладів харчування,
порушення обміну речовин упродовж 2013–2020 рр. збільшився з 3,8 до 5,4 на
100 тис. нас. при стійкому трендові зростання. При зменшенні загальної (на
1,4%) та первинної захворюваності (на 24,8%) на ці хвороби, зокрема, на
злоякісні новоутворення щитоподібної залози, рівень останніх серед населення
столиці – 16,4 на 100 тис. нас. в 2013 р., 11,4 на 100 тис. нас. в 2020 р. – значно
перевищував середні показники серед населення країни (відповідно 7,9 та 6,5 на
100 тис. нас.). Це підкреслило особливе значення хвороб ендокринної системи
для населення м. Київ та необхідність подальшого удосконалення надання йому
відповідної медичної допомоги.
Базою проведення наукового дослідження обрано Комунальне
некомерційне підприємство «Київський міський клінічний ендокринологічний
центр» (КНП «КМКЕЦ»), де здійснюється найбільша кількість оперативних
утручань на ендокринній системі серед закладів охорони здоров’я м. Київ
(89,3%). Установлено, що в КНП «КМКЕЦ» впродовж 2015-2019 рр. питома
вага оперативних утручань на ендокринній системі зросла з 61,6% до 79,4%, зокрема,
на щитоподібній залозі, – з 95,5% до 96,3%. При високих показниках якості
хірургічної допомоги (зменшенні летальності з 0,04% до 0,01%, відсутності
післяопераційної летальності), водночас в закладі стійко зберігалися високі
показники середнього числа днів роботи ліжка (366,0-383,5) та тривалості
перебування хворого на ліжку (12,9-12,5 днів) при відповідних середніх
показниках по м. Київ 10,4-9,8 днів. Це вказало на нераціональне використання
ресурсної бази, зокрема, внаслідок неефективної взаємодії з закладами охорони
здоров’я, які скеровували пацієнтів до КНП «КМКЕЦ». Найбільш тривалий час
на лікарняному ліжку знаходились пацієнти відділення ендокринної хірургії
(12,3 днів у 2015 р., 14,3 дні - у 2019 р.), реабілітації хворих з патологією
щитоподібної залози (відповідно 13,0 та 12,6 днів) та реабілітації ендокринних
хворих з патологією серця та судин (відповідно 12,1 та 11,4 днів).
Аналіз шляхів надходження пацієнтів до відділення ендокринної хірургії
показав високий відсоток госпіталізованих за самозверненнями (40,1%) та доволі
низький – за направленнями лікаря загальної практики-сімейної медицини
(3,5%). Виявлено, що практично всі рутинні обстеження, які можуть бути
проведені на догоспітальному етапі, здійснюються в умовах стаціонару, що є
причиною подовження тривалості перебування хворого на ліжку та
нераціонального використання інших ресурсів закладу.
