Сенчик Ю. Ю. Вплив алогенної трансплантації фетальної мозочкової тканини та тканини нюхової цибулини на перебіг локальної механічної травми гемісфери мозочка в експерименті

Дисертація присвячена проблемі відновного лікування наслідків травматичного пошкодження мозочку в експерименті.В роботі проведено порівняльне дослідження відновного ефекту трансплантації фетальної нервової тканини (ТФНТ, Е-18), а також трансплантації тканини нюхової цибулини (ТТНЦ, статевозрілі щури) в очищене від некротичних мас вогнище забиття, проведене на 7 добу після моделювання травми мозочку у щурів-самок віком 5,5 міс. ТФНТ призводить до максимального серед досліджуваних груп позитивного впливу на процес відновлення, за період експерименту показник функції стато-координаторної сфери зростає на 2,5 балу BWT до рівня 6,6 балу із 7 можливих. Відновлення функції стато-координаторної сфери у випадку виконання ТТНЦ проявляється рівновеликим її приростом протягом першого і другого місяців експерименту, у випадку виконання ТФНТ - протягом третього і четвертого тижнів. Процес організації після виконання ТТНЦ відрізняється ранньою активацією сполучнотканинного компоненту, фіброзом, швидким зменшенням кількості клітин трансплантату, активним утворенням нових капілярів і артеріол у товщі сполучнотканинних розростань; у випадку виконання ТФНТ спостерігають формування сполучнотканинного каркасу дрібнокомірчастої будови, у товщі якого протягом першого місяця експерименту значна кількість клітин нейробластного фенотипу зберігає життєздатність. Ефективність відновного процесу у випадку ТФНТ та ТТНЦ обумовлена активацією пластичної перебудови нейрональних мереж, передусім - шляхом ремоделювання синаптичного апарату мозочка. В цілому, ТФНТ посилює інтенсивність відновлення функції стато-координаторної сфери, ТТНЦ спричиняє появу нехарактерної для ТФНТ ранньої фази посттрансплантаційного позитивного ефекту, яка, найбільш вірогідно, обумовлена проангіогенним впливом трансплантату на тканину мозочку. При цьому ТФНТ потенціює більш виразну, ніж ТТНЦ аутоімунну відповідь до тканини мозочка впродовж усього періоду експерименту, залишаючись при цьому менш ураженою ефекторними механізмами імунної відповіді.