Дисертацію присвячено обґрунтуванню концепції формування і прогредієнтності феномену навченої безпорадності у хворих на психосоматичну патологію та розробці дієвих заходів її адаптивної трансформації. З метою аналізу і комплексної оцінки клініко-психологічних проявів, чинників і закономірностей формування навченої безпорадності у хворих на психосоматичну патологію та розробки персоніфікованої системи психологічної корекції та психопрофілактичної підтримки особистості в клініці психосоматичних захворювань, комплексно обстежено 386 осіб, з яких 108 (27,98%) – умовні здорові, що склали групу порівняння, і три групи хворих із хронічними неінфекційними (психосоматичними) захворюваннями: 106 осіб (27,46%) з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця, 94 осіб (24,45%) – з патологією кишково-шлункового тракту, 78 (20,21%) – фіброміалгією з хронічним больовим синдромом. В ході роботи ідентифіковано особливості навченої безпорадності, асоційовані з наявністю у особистості психосоматичного захворювання, порівняно зі здоровими особами. Виявлено, що у осіб з психосоматичними захворюваннями будь-якої нозологічної представленості, рівень навченої безпорадності є значуще вищим до дезінтеграційно-дезадаптивної вираженості, ніж у здорових осіб. Визначено нозоспецифічність феномену навченої безпорадності у хворих на психосоматичну патологію. Встановлено, що найбільшого впливу на перебіг навченої безпорадності у осіб з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця мають захисні психологічні механізми витіснення та заперечення; найбільш вагомими чинниками в структурі навченої безпорадності осіб з патологією кишково-шлункового тракту виступають феномен безнадійності та виснаження як типу психосоматичних скарг; для осіб з осіб з фіброміалгією з хронічним больовим синдромом найбільше значущимиі предикторами навченої безпорадності виступають шлункові скарги, центрованість на контекст позитивного минулого та сприйняття гедоністичності сьогодення. Обґрунтовано нозоспецифічні моделі навченої безпорадності у хворих на психосоматичну патологію, на основі чого створена типологія навченої безпорадності у даного контингенту: у хворих на серцево-судинну патологію – за типом антагоністичної акцептації, у пацієнтів з кишково-шлунковими розладами – за типом ангедонічної атрибуції, у осіб з фіброміалгією та хронічним больовим синдромом – за типом каузальної соматизації. На основі ідентифікації пато- і нозоспецифічності феномену навченої безпорадності у хворих на психосоматичну патологію, провідних мішеней медико-психологічного впливу, обґрунтовано і розроблено п’ятиетапну систему психологічної корекції та психопрофілактичної підтримки хворих, яка забезпечує дієвість та персоніфікацію медико-психологічного впливу, що робить її ефективним інструментом в клініці психосоматичної медицини.
