Дисертаційна робота присвячена вдосконаленню діагностики поєднаної патології хронічного панкреатиту та гіпертонічної хвороби шляхом виявлення спільних етіопатогенетичних чинників, особливостей клінічного перебігу захворювань, розширення стандартного діагностичного спектру та оптимізації лікування з метою корекції встановлених розладів.
Для вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань було здійснено загальноклінічне, лабораторно-інструментальне обстеження 102 хворих, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні Хустської центральної районної лікарні з діагнозом хронічний панкреатит у поєднанні з гіпертонічною хворобою ІІ стадії протягом 2017–2018 років. Уся досліджувана вибірка пацієнтів була поділена на дві групи. В основу поділу покладено принцип медикаментозної корекції. І група (n=53) отримувала базову терапію відповідно до вимог відповідних клінічних протоколів. Лікування ІІ групи (n=49) зводилось до призначення базової терапії з оптимізацією шляхом включення таких препаратів: “Селен з цинком актив”, “Фолієва кислота” та “Епадол-нео”. Для порівняння результатів була сформована контрольна група (практично здорові особи), репрезентативна за статтю, віком і місцем проживання (n=23).
Підтвердженням доцільності та ефективності оптимізації лікування пацієнтів була встановлена відмінність у динаміці основних клінічних симптомів та результатів лабораторно-інструметального дослідження. Досягнуто достовірної міжгрупової відмінності за такими клінічними симптомами: абдоменалгія, нудота, зниження апетиту, важкість в епігастрії, метеоризм, зміни стільця, прояви гіповітамінозу та болючість черева під час глибокої методичної пальпації (р<0,05). Завдяки призначенню оптимізованої терапії було досягнуто достовірної динаміки ряду показників ліпідного метаболізму (зниження рівнів ТГ, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ІА, Апо В/Апо А1 та зростання антиатерогенних компонентів ліпідного обміну: ХС ЛПВЩ, Апо А1 (р<0,05). На противагу у пацієнтів І групи відмічалися вірогідні зміни рівнів ХС ЛПВЩ, ІА та Апо А1 (р<0,05). Зростання концентрацій Са, Se та Zn (р<0,05) виявилося достовірним у пацієнтів ІІ групи, на відміну від хворих І групи. Показовою була вірогідна міжгрупова відмінність кінцевих значень параметрів запальної відповіді: С-реактивного білка (р=0,04), фібриногену (р<0,01), IL-6 (р<0,01) та IL-4 (р<0,01) та складових антиоксидантного захисту: глутатіонпероксидази (р<0,01), Se (р<0,01), Zn (р<0,01), трансферину (р=0,02), фолієвої кислоти (р<0,01).
