Вивчення мовних особливостей художнього тексту завжди належало до пріоритетних напрямів лінгвістики. Основи дослідження художніх творів були закладені в східнослов’янській лінгвокультурі у працях О. О. Потебні [112], Д. М. Овсянико-Куликовського [17], І. Я. Франка [51], Л. А. Булаховського [20], В. В. Виноградова [26], Г. О. Винокура [27], Д. С. Лихачова [91]. Їхні студії стали підґрунтям для створення різних наукових шкіл, і надалі традиція вивчення індивідуального мовлення, художньої семантики, засобів мовної виразності здобула розвиток у роботах С. Я. Єрмоленко [54], Л. А. Лисиченко [88; 89; 90], О. О. Маленко [98], Л. І. Мацько [103], А. К. Мойсієнка [14], Л. О. Пустовіт [34], Н. М. Сологуб [42], Г. М. Сюти [46] та багатьох інших.
Період кінця ХХ – початку ХХІ століття позначений зміною наукових парадигм у царині філологічних шукань: дослідження лінгвістів стають антропоцентрично зорієнтованими. Виокремлюють тенденції вивчати художню творчість з позицій сучасних підходів: когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, етнолінгвістики, лінгвоконцептології. В українській лінгвістиці концептуальний аналіз привернув увагу Т. П. Вільчинської [30], К. Ю. Голобородька [42], С. А. Жаботинської [56], В. Л. Іващенко [63], В. І. Кононенка [77], П. В. Мацькова [17], Н. О. Мех [11], О. О. Селіванової [117; 118], Т. М. Сукаленко [44], Л. Л. Шевченко [28] та інших науковців.
У межах антропоцентичного підходу виокремлюють такий напрям досліджень, як лінгвоконцептологія. З позицій лінгвоконцептології концепти постають квантами знання, що містять як загальнокультурну інформацію, так й індивідуальний досвід окремої мовної особистості. Найчастіше в наукових роботах предметом аналізу стають аксіологічні, індивідуально-авторські, архетипні, емоційні, культурні, міфологічні, художні концепти. У нашій роботі будемо послуговуватись терміном ідіостильовий концепт, виходячи з вивчення, запропонованого К. Ю. Голобородьком, згідно з яким такого роду утворення постає як «лігвоментальна категорія, що містить знання і досвід людини, смисли екстралінгвального, узуального, ідіолектного характеру й репрезентує концептуальну картину світу творчої особистості в авторському мовленні» [42; с. 51]. Ідіостиль (за визначенням К.Ю. Голобородька) – це сукупність знань і навичок людини, які відбиваються в мовній картині світу мовної особистості, а також передаються автором у художньому тексті в індивідуальній інтерпретації.
Зумовлені сукупності концептів виформовують певні концептосфери. Під концептосферою розуміємо впорядковану сукупність концептів, що відображає систему знань людини про світ як на домовному, так і на лінгвальному рівнях. Концептосферу можна вважати своєрідним депозитарієм, системою концептів різного роду. При цьому концептосфера не є хаотичною структурою, її структурують концептополя – сегменти концептосфери, що впорядковують когнітивно-семантичний простір, об’єднуючи типологічно й семантично однорідні концепти. Завдяки такому розумінню можна вибудувати чітку й логічну структуру концептуальної картини світу. Її становлять взаємопо’язані концептосфери, у межах яких функціонують концептополя, що містять тематично об’єданані концепти.
