Дисертація присвячена дослідженню метафори, метафоризації у культурному та творчому процесах. Робота є однією з перших спроб в українській філософії у цілісному філософсько-антропологічному аналізі осмислити проблеми метафоризації, семіозису, вироблення абстрактних понять та художніх образів, метафора розглядається як складний багатовимірний феномен мови, мистецтва та соціокультурного буття людини.
Актуальність та вибір теми дослідження зумовлені збільшенням практичного та наукового інтересу до феномену метафори не як до стилістичного засобу мови, а як антропологічної реалії, що знаходить вияв у мові та мистецтві. У період змін у соціальній та духовній структурі суспільства, його глобалізації та технологізації, метафора набуває усе більшого значення як феномен, що присутній у мисленні, свідомості та підсвідомості людини, але, тим не менш, відсутній у базових принципах роботи штучного інтелекту зі «штучним мисленням», тобто не-антропологічним мисленням. Тому, виходячи з актуальності теми дослідження, дисертантом сформульоване наукове завдання, що полягає у постановці питання у площині культурної і філософської антропології, як у культурі при неминучому впливі метафори формуються нові смисли.
Теоретична актуальність роботи обумовлена застосуванням концептів метафори, метафорону, символу, абстрактної та абсолютної метафори, співвідношення моделей семіозису та культурогенезу, культурної еволюції людини. Методологічна актуальність обумовлена застосуванням трансдисциплінарних і міждисциплінарних підходів до феномену метафори, найважливішими з яких є герменевтичний, семіотичний, функціональний, культурно-антропологічний, культурно-психологічний та когнітивний методи.
Методологічну основу дослідження складають ряд методів та значущих філософських та філософсько-антропологічних концепцій: логіко-аналітичний метод (аналіз метафори як філософської категорії); метод абстрагування (для визначення ступеня абстрагування у різних типах метафор у мистецтві); семіотичний метод (розглянута метафора як семіотична реалія мови, запропонована нова модель семіозису протягом еволюції культури); герменевтика (проаналізоване функціонування метафор як поетичних тропів та багатогранних художніх образів у мистецьких творах, уточнена герменевтика метафори згідно «циклу життя» метафори, використана герменевтична теорія П. Рікера «живої метафори» як способу діалектичного єднання об’єкта – суб’єкта, реального – уявного у пізнанні), методи культурної антропології (розгляд метафори у річищі еволюціонізму, неоеволюціонізму та функціоналізму), методи філософської антропології (проведений аналіз метафори як універсальної категорії людського життя, а когнітивних процесів як засобів тотальної метафоризації). Загальнотеоретичну основу дослідження складають праці сучасного когнітивізму Дж. Лакоффа та М. Джонсона, праці з семантики Ч. Пірса, А. Шаффа, Ж. Піаже, філософія символу та міфу О. Ф. Лосєва, С. С. Аверінцева, Е. Кассірера та О. М. Фрейденберг, метафорологія Г. Блюменберга, філософсько-психологічні роботи К. Юнга, Е. П. Ільїна, В. Н. Дружиніна, О. М. Леонтьєва, П. В. Симонова, М. Полані, Г. Гарднера.
Мета – філософсько-антропологічний аналіз раціональних та ірраціональних сторін метафори у мисленнєвому процесі людини через вираження у мові та мистецтві, а також виявлення механізмів метафоротворення та джерел походження явища метафоричності (метафоризації).
Об’єктом дослідження є метафора як передумова та результат творчої діяльності.
Предметом дослідження є метафора як когнітивно-емоційний процес та антропологічний стан людської спільноти протягом її філогенезу, способи метафоризації (у мові, мистецтві, культурі).
Наукова новизна одержаних результатів розкривається у таких положеннях:
Уперше:
– метафора, згідно нашої гіпотези, інтерпретується як антропологічно важливий чинник розвитку мислення, як філософський феномен, що займає проміжне становище між конкретним і абстрактним мисленням;
– доводиться, що метафора виступає способом розв’язання найбільш складних та проблемних задач, що постають у тому чи іншому культурному середовищі, оскільки творчі рішення під час створення метафор та метафоризації сприяють побудові нових нейронних зв’язків, інноваційним рішенням тих чи інших ситуацій в культурі та загальному покращенню когнітивних процесів;
