Об’єкт дослідження – розвиток теоретичних та методичних ідей українських художників-педагогів у закладах мистецької освіти першої половини ХХ століття.
Мета дослідження полягає у виявленні теоретичних ідей, узагальненні наукового й практичного досвіду мистецької освіти в педагогічній спадщині українських художників-педагогів і розкритті можливостей їх використання в сучасному освітньо-виховному просторі. Методологічна основа дослідження.
Задля розкриття зазначеної проблематики дослідження використовуються сукупність таких методів: 1. загальнонаукові (теоретичні): аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування – вивчення дослідницьких джерел, фактів, подій, а також об’єктів і явищ теоретико-методичних ідей художників-педагогів першої половини ХХ століття як цілісної історичної системи; фіксація загальних ознак і властивостей діяльності українських художників-педагогів окресленого періоду; класифікація загальних ознак конкретних груп художників-педагогів першої половини ХХ століття; 2. конкретно-наукові: системний – виявлення подій та явищ і їх чітка послідовність, які вплинули на контекст розвитку художників-педагогів; хронологічний, ретроспективний – визначення часової послідовності становлення та розвитку теоретико-методичних ідей досліджуваних художників-педагогів; порівняльно-зіставний – пошук і окреслення схожих і відмінних характеристик теоретико-методичних ідей визначених художників-педагогів; генетичний – аналіз розвитку культури в контексті першої половини ХХ століття та факторів, що вплинули на її розвиток і трансформацію; контент-аналіз – дослідження документів із чіткими та виваженими об’єктивними висновками, подальшим використанням їх результатів у дослідженні теоретико-методичних ідей художників-педагогів першої половини ХХ століття.
Виокремлено і проаналізовано теоретико-методичні ідеї українських художників-педагогів зазначеного історичного періоду, серед яких: О. Архипенко, В. Гагенмейстер, М. Барсамов, О. Білоскурський, О. Богомазов, М. Бурачек, Л. Калениченко, В. Касіян, П. Ковжун, Е. Козак, С. Колос, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, В. Ласовський, К. Малевич, А. Малюца, Ю. Михайлів, П. Мусієнко, В. Пальмов, М. Самокиш, В. Седляр, А. Середа, В. Січинський, О. Сластьон, Г. Смольський, І. Труш. Було визначено зміст їхньої науково-педагогічної діяльності та розкрито педагогічну й особистісно-творчу індивідуальність митців. Узагальнено відомості про заклади мистецької освіти, у яких працювали найбільш яскраві художники-педагоги, проаналізовано їх розвиток у визначений хронологічними межами період та особливості організації освітнього процесу; досліджено історико-мистецтвознавчий і методологічний напрямки роботи українських митців, у тому числі художників-педагогів-мігрантів, визначено їх унесок у розбудову вітчизняної мистецької освіти; виокремлено позитивні теоретичні та практичні надбання українських художників-педагогів, визначено особливості застосування ідей і концепцій митців окресленого періоду на сучасному етапі розвитку мистецької освіти; уточнено сутність понять «теоретичні» та «методичні» ідеї художників-педагогів першої половини XX століття, «художники-педагоги першої половини XX століття», «національна культура», «мистецтво», «творчість», «творчий процес», «художній образ», «композиція», «техніка і технологія», «актуалізація», «рефлексія»; уведено до обігу до цього часу мало відомі історико-мистецтвознавчі та методичні праці художників-педагогів першої половини ХХ століття; узагальнено і систематизовано методичні матеріали художників-педагогів першої половини ХХ століття, які будуть корисними у подальших наукових дослідженнях у галузі дослідження мистецької освіти в Україні.
Подальшого розвитку набули окремі аспекти історії розвитку мистецької освіти та художніх закладів у першій половині ХХ століття, взявши до відому ідеї теоретико-методичні думок художників-педагогів та їх унесок з історико-культурологічної, педагогічної та мистецтвознавчої перспектив.
