Системний аналіз будови великого чепця білих щурів у нормі та при експериментальному моделюванні перитоніту. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Метою дослідження було: з’ясувати характер відмінностей структурних змін великого чепця білих щурів в залежності від асептичних та септичних факторів розвитку перитоніту в експерименті.
У дисертаційній роботі викладено теоретичне узагальнення результатів нового вирішення наукового завдання, що полягає в всебічному вивченні будови великого чепця білих щурів і характеру його участі в механізмах реалізації реакцій імунної системи у відповідь на місцеві антигенні й патогенні фактори.
У дослідженні одержано нові дані й уточнено наявні знання щодо чинних уявлень про будову великого чепця білих щурів із використанням у роботі всебічного підходу морфологічного аналізу, який дозволив представити великий чепець білих щурів-самців у цілісному вигляді, визначивши його форму, складові тканинні структури, а також основні метричні параметри, за допомогою яких отримано наступні результати експериментальних досліджень:
Розширено й доповнено наукові поняття про морфофункціональне трактування основних структурних компонентів великого чепця, названих нами судинно-жировими аркадами, з якими асоційовані лімфоїдні вузлики, що називаються в літературі молочними плямами.
Уперше дано вичерпний опис інших частин великого чепця, які названі нами серозно-сіткоподібними перетинками, оскільки вони зв’язують між собою судинно-жирові аркади.
Установлено, що в петлястих тяжах серозно-сіткоподібних перетинок наявні скорочувальні елементи, за допомогою яких великий чепець має здатність активно змінювати свою форму й положення в очеревинній порожнині у відповідь на антигенні стимули й ушкодження відповідних органів.
Актуальним нововеденням дослідження стало те, що в процесі експериментального моделювання асептичного і септичного перитоніту в білих щурів-самців було виявлено два інші похідні вісцеральної очеревини, які, як виявилося в процесі додаткового морфологічного вивчення, подібні до будови великого чепця. Оскільки вони починаються від придатків яєчок, ми назвали їх епідидимальними чепцями.
Уперше звернено особливу увагу на те, що епідидимальні чепці спільно з великим чепцем беруть участь і в адгезії кетгутового імплантата (збудник асептичного перитоніту), і в тампонаді перфорованої сліпої кишки, тобто за ініціального фактора розвитку септичного перитоніту. Тільки в тому й іншому випадку ці три чепці задіяні в різних чáсткових співвідношеннях між собою.
Уперше в практиці експериментального моделювання асептичного перитоніту використовували імплантацію в очеревинну порожнину тварин ксеногенного субстрату – клубочків кетгутової нитки, яка використовується, як шовний матеріал при внутрішньопорожнинних операціях, що дало можливість детально простежити її деструктивні зміни в процесі резорбції та відторгнення.
Доведено, що наявний у літературі вираз «розсмоктування» шовного матеріалу принципово неправильний, оскільки цей процес є наслідком активної дії місцевої імунної системи на чужорідний субстрат, що підлягає поступовій резорбції та елімінації з організму, знаменуючи собою тліючий перебіг запального процесу в очеревинній порожнині.
Ключові слова: великий чепець, шлунок, дванадцятипала кишка, сліпа кишка, слизова оболонка, серозна оболонка, очеревина, яєчка, перитоніт, асептичне запалення, лімфоїдні вузлики, лімфатичний вузол, лімфоцити, молочні плями, адипоцити.
